Хвилина мовчання сльозою горить,Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.
Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.
Спустошені села, порожні хати
І сни про матусю дитя-сироти,
Яке, наче паросток роду, живе
Й натхненно шукає коріння своє.
Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну -
Про жертв геноциду пам'ять святу.
Немає коментарів:
Дописати коментар