Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного.
Останніми
роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний
булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років,
однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися
2005 р.
Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка,
задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація,
цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого
ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої
дитини або інших дітей.
Мотивацією до булінгу стають заздрість,
помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба
за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника,
самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.
Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:
- систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
- задирство;
- фізичні і психічні приниження;
- різного виду знущання;
- бойкот та ігнорування;
- псування особистих речей та ін.
Хулігани
(булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг,
тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.
Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:
- 1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;
- 2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.
Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:
- переслідувач (булі);
- жертва;
- спостерігач.
У
сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні
дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис,
характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати
булінг як соціально-психологічний процес.
Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:
- вони
відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів,
переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;
- вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
- вони не виявляють співчуття до своїх жертв;
- якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.
Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:
- вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
- вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;
- вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;
- вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
- якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.
Ці
риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на
думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви
неможливо.
Деякі психологи фіксують увагу не стільки на
індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті
діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш
товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і
талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось,
хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає
булінг.
Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені
відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і
відчуття власного безсилля.
Практично в усіх країнах булінг більш
поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також
частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива
форма взаємин.
Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові
для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше
вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка
більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток,
виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що
вона зменшується.
Шкільний булінг — явище системне й комплексне.
Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже
з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і
однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні,
безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.
